Старосинявська громада
Старосинявський район, Хмельницька область

ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ВОЯКІВ УПА

      9 червня  2016 року за календарем   минула 71 річниця з дня нерівного бою вояків ОУН-УПА з НКВдистами. На Старосинявщині в с.Івках є могила воїнів, які загинули в нерівному бою.

   Працівники селищної ради, в.о. старости Володимир Бортник на чолі із першим заступником голови громади Андрієм Карпушиним відвідали могили воїнів УПА, Домки Городецької та директора Комісарчука і вшанували їх пам'ять покладанням квітів.

 Якщо торкнутися сторінок історії, то в 1944 – 45 роках, коли підрозділи Червоної армії були кинуті на ліквідацію загонів ОУН – УПА на заході України, деякі групи останніх шукали притулку у східних областях. У червні 1945 року п’ятеро ОУНівців, відбившись від загону, знайшли прихисток у с. Ївки Старосинявського р-ну. Йшли вони з північного заходу, від с. Бабине, тож потрапили до крайньої хати, де мешкала самітна Домка Городецька, 1903 чи 1908 р. н. Хтось із односельців таки доніс про це сільській верхівці. Силами міліції, місцевих активістів та органів КДБ група ОУНівців була знешкоджена. Запропонувати їм здатися в полон без опору доручили директорові сільської школи Комісарчукові та голові сільради М.Сопрукові. Вояки УПА тримали їх заручниками, сподіваючись, що таким чином обійдеться без бою й самі вони будуть відпущені. Та це не спинило червоноармійців і кадебістів. Зав’язалася стрілянина. Повстанці вирішили підірвати себе гранатами, аби пораненими не потрапити в полон. Заручники теж загинули. Можливо, від вибуху гранати. Хоч дехто вважає, що їх було вбито уже на землі, коли заручники стрибнули з палаючого даху. Мабуть, кадебісти прийняли їх за оунівців. Один із них, поранений Михайло Сопрук, помер уже вдома. Комісарчука випадково застрелив міліціонер зі Ст. Синяви Рудик.

У цій сутичці загинуло троє вояків УПА. Над четвертим, який залишився живим, кадебісти вчинили самосуд, змусивши роздягнути мертвих його товаришів, а потім копати для них могилу. Далі наказали роздягнутись і йому, хоча хлопець просив не глумитися. Його застрелили й усіх чотирьох закопали у свіжовикопаній ямі. П’ятому вдалося втекти. Його бачив мешканець с.Бабине Василь Сорока, який, будучи тоді підлітком, разом з іншими пас корів за селом і бачив той бій біля Ївків. Коли не знайомий пастухам хлопець попросив закурити, вони дали йому цигарку, води і хліба. Аж наприкінці ХХ віку Василь Іванович отримав подяку за свій вчинок – старосинявські РУХівці вручили йому грамоту і цінний подарунок. Щодо дальшої долі бійця, то є відомості, що він дійшов до Рівненщини, потрапив на Тернопільщину, де був засуджений. Можливо, повідомляв про своїх полеглих побратимів їхнім родинам. Дехто з ївківців стверджує, що бачив, як за одним із полеглих приїздили родичі.

Загубилися в часі імена вояків УПА, їхнє місце народження. Але про некороткий час перебування їх у Домки Городецької свідчить і те, що жінка знала, хто з них звідки прийшов. Один із них був із міста Дубне Рівненської области, його так і називали – дубенський. Інші – з Кам’янеччини й Тернопільщини. Жорстоко постраждала за допомогу воякам УПА і господиня хати Домка Городецька. І не з доброї волі вона прихистила воїнів, мабуть, примушена була мовчати, як був би змушений кожен, хто б опинився на її місці. Повернувшись із Комі АРСР із радянських таборів після десятирічного ув’язнення в село Ївки влітку 1955 року, жінка до кінця життя несла свій важкий хрест спокути. Чоловік, який на той час повернувся з фронту, не прийняв її, односельці також  відвернулися. Хата згоріла. Доживала вік Д.Т.Городецька у колгоспному притулку, померла 1996 року сліпою. Так влада покарала безневинну людину, яка допомогла тим, хто нічого поганого не чинив, лише боровся з фашистським і совєтським окупаційним режимом.

Факт перебування повстанців на території нашого краю свідчить про те, що не завше органам радянської держбезпеки вдавалось утримувати «на замку» кордон на річці Збруч з метою блокування території Поділля та східних областей від проникнення загонів УПА.

А через 56 років після описаних подій активісти Старосинявської районної організації РУХу (УНР) та перший рухівець Петро Семенович Кицун, дізнавшись про загибель оунівців, почали клопотатися про їхнє перепоховання, адже досі останки їхні лежать на тому ж подвір’ї, де були вбиті, за сараєм. Однак т. зв. схід села (а це 36 чоловік із 300 мешканців) проголосували проти перенесення останків на сільське кладовисько. Активісти РУХу вирішили впорядкувати могилу, провести урочистості і християнську панахиду.

Підготовлено:  Прес-служба ОТГ.



« повернутися до списку новин